Козелець в роки Великої Вітчизняної війни та повоєнна відбудова міста

Автор Вихор Ірина Сергіївна

22 червня 1941 року розпочалась Велика вітчизняна війна. В перші дні війни чоловіки Козельця організовано прийшли на мобілізаційні пункти і включилися до боротьби за визволення українського народу від німецько-фашистських загарбників (4). Із двох районів (Козелецького та Остерського) пішли на фронт 8 тис. 800 чоловіків. Їх замінили жінки, сини-підлітки, люди по­хилого віку. В Козельці та Острі були створені винищу­вальні батальйони із 327 чол. і загони народного ополчення в кількості 5191 чол., в тому числі 1906 жінок. В зведенні оборон­них укріплень вздовж Десни брали участь 20 тис. чоловік.

До осені 1941 р. обладнан­ня підприємств і значна части­на колгоспного майна були ви­везені на схід або заховані.

На початку вересня 1941 року фашистські війська прорвались до р. Десни в районі м. Остер, який захищали 41 СД під командуванням генерал-майора Микушева Г.М.. Після нерівного бою з німецькими військами частини цієї дивізії відступили з м. Остра до м. Козельця.

10 – 11 вересня тут спалахнула жахлива битва. Німці обстрілювали місто артилерією, з мінометів, бомбардували його з літаків. В бою загинув генерал Макушев Г.М.. Взявши його тіло, воїни відступили до Борисполя, залишивши Козелець. Прах генерала Макушева похоронений в Київському ботанічному саду (1).

11 вересня 1941 року Козелець окупували фашисти. Тут було встановлено «новий порядок»: почалися грабежі, арешти, розстріли. В будинку, де нині розміщена бібліотека, була організована фашистська катівня.

Три дні і ночі (18, 19, 20 вересня) йшли бої з фашис­тами за визволення, Козельця. Відступ загарбників ішов з Ніжина на Задесення — в на­прямку Сорокошич і Окунинова. Болісно пригадувати, які втрати несли наші війська, звільняючи села району, але і німцям не здоровилося.

Наростав народний гній, а ще більше після того, як до наших Лихоліток докотила­ся гірка правда: бандити спа­лили майже сусідні Козари, не гребуючи ні старим, ні молодим людом. Жахливо було таке не лише бачити, а і чути від тих, хто був свідком отаких мерзенних подій гестапівців.

Після незабутнього дня ка­ральний загін (а це були, в основному, мадьяри) зупинив­ся в Лихолітках. Перед відсту­пом же вони приступили до роботи — пиляли стовпи, ни­щили телефонну лінію. Люди зрозуміли неладне і 17-18 ве­ресня масово подалися до уро­чища «Конторщина» і «Рим». Там і до храму хто як зміг го­тувався, ділячись борошном, іншими скудними наїдками.

Але німецька розвідка не дрімала, і вже того ж дня противник бомбив ліс. Німець­ка «рама» наводила на ціль більше тридцяти своїх літаків. В лісі було, крім мирних жи­телів, незначне угрупування радянських військ. Це, ма­буть, і спонукало ворога бити по людській мішені.

19 вересня наші солдати рушили на Данівку і Козелець. Бомбування не припинялося. Саме тоді між Пилятином і урочищем і був, збитий німецький літак. Танкова коло­на радянських військ йшла мар­шем з Ніжина на Козелець, щоб з боєм взяти наше сели­ще і відрізати відступ німців з Чернігова на Київ. ІС-34 і тан­кетка Т-26 були підбиті, а Т-34 заїхав у хату, де його і привалило. Згодом ремонтува­ли машину в «Конторщині». В маршовій колоні був артдивіз­іон з трьох пушок і трьох ав­томобілів ЗІС-5. Були тоді по­шкоджені й інші бойові маши­ни. Тут же загинув молодший лейтенант — командир артди­візіону С.С.Мисенков. Опісля один бойовий розрахунок німці взяли в полон, а два -розбили.

В 1941 році дорогу з Ли­холіток до Березової гаті ро­били з лісу і колод військові та цивільні — дівчата і хлопці. Командир артдивізіону дав команду рухатися з Стависького на Козелець. Командира відізвали, а командування ча­стиною взяв на себе молод­ший лейтенант.

Саме того дня побачили, як розпочався бій, отож роз­вернули пушки, окопалися. Війна забрала згодом життя підлітків, які пасли худобу і знаходили боєприпаси. Вось­меро з них загинуло при роз­рядженні снарядів, а багато покалічилось.

Бій тривав більше чотирьох годин, адже танки наші потрапили на засаду. При ке­рівних перевагах сил понесли втрати. В пересувному гос­піталі, що знаходився прямо в лісі було багато тяжкопоранених, а на всій ширині насту­пу – вбитих.

Вже в мирний час при­їздила у Лихолітки сім’я майо­ра Н.Г. Семенихіна, щоб вкло­нитися прахові бойових побра­тимів, згадати разом з друзя­ми загиблих воїнів, про її страшні воєнні часи.

102 лихолітчан загинули на фронтах війни, 9 — ак­тивістів, що залишилися в підпіллі, розстріляли німці в Козельці.

В боях за Лихолітки загинув 21 односелець, а одного воїна знайшли останки в піщаному кар’єрі, який був неподалік від місця бою і перепоховавши в братську могилу села.

12 тижнів потрібно було німецьким військам групи армій «Південь» з початку війни, щоб, пройшовши з боями від кордону, повністю окупувати територію сучасної» Козелеччини. На 84-й день війни вони, практично без супротиву вступили у південні села Козелецького і Остерського району, які розташовані у сто­роні від основних шляхів. При цьому в цих селах загинули ра­дянські воїни, які з різних причин затрималися в них. Вони були поховані місцевим населенням на місцях цих швидкоплинних сутичок. Ось імена цих солдатів. Це старший лейтенант Зайцев (інші дані, на жаль, відсутні), який загинув у с.Савин та чер­воноармійці — уродженець Києво-Святошинського району Київсь­кої області, Філон Якимович Коломієць (1908 р.н.), який похова­ний в с.Булахів, уродженець Кимишинського району Сталінг-радської (нині Волгоградської) обл., Іван Павлович Крайніков – у с. Скрипчин; Федір Захарович Харченко (1903 р.н._ — у с. Бобруйки; Микита Прокопович Чепик — у с. Озерне.

Цього ж дня біля с.Ярцево Смоленської обл. у складі 38 стрілецької дивізії загинув уродженець с.Хрещате, червоноармієць Володимир Євстахович Миронович (1919 р.н), а біля с.Черняхівка Ніжинського району — уродженець с.Борсуків, червоноармієць Петро Савелійович Бровко (1912 р.н.).

На 88-й день війни у Козельці вперше з’явилися окупаційні каральні частини. Свою появу вони відзначили розстрілом місцевих жителів єврейської родини Фені Аронівни (1871 р.н.)

Партійною підпільною організацією Козельця було створено партизанський загін і організовано склади зброї продуктів харчування і медикаментів в Пирятинському лісі. Спочатку загоном командував Яровий О.С..

До квітня 1943 року загін був у складі партизанського об’єднання двічі Героя Радянського Союзу Ковпака С.А., а після діяв самостійно на території Козелецького, Бобровицького, Олишевського районів Чернігівської і Броварського району Київської області. Партизани всіляко паралізували дії німецьких властей в тилу ворога. Вели розвідувальну діяльність, знищували мости, здійснювали рейдові напади на противника, а також знищували німецьких ставлеників на окупованих територіях (старост і поліцаїв).

Однією з найбільших операцій козелецьких партизан, про яку повідомляє Радянське інформбюро і писала газета «Правда» в 1943 році була диверсія розвід групи загону в складі Ніколаєва В.Д. (командир), Бакоцького П.Г., Коритька, Плотнікова на залізниці Київ – Шепетівка в районі станції Недре. Партизани замінували залізничне полотно перед прибуттям офіцерського ешалону, що поспішав на фронт. Внаслідок вибуху мін було вбито 300 німецьких офіцерів і поранено близько 1000 чоловік. Партизанами було знищено поліцейські стани в с. Лемеші, Сираї, Данівка. Активну участь у партизанському русі приймали Сироїд О.І. (комісар загону0, Билим А.Д. (начальник штабу), Рудин А.І. і Баран Г.І. (командири рот), Галіулін К.П. (начальник особового відділу), Санченко М.Д..

За період діяльності партизанами було знищено 1310 німецьких солдат і офіцерів, 24 поліцейських, 16 німецьких агентів, 11 бургомістрів і старост, пущено під укіс 12 німецьких ешалонів, зірвано залізничний міст на лінії Чернігів-Ніжин, 2 шосейних мости, тощо.

Не можна не згадати із болем у серці про розстріл Козелецького підпілля. Після окупації Чернігова виявилося, що співробітник облас­ного управління НКВС С.А. Тураш , який у 1937-1938 роках пра­цював у Козелецькому районі і був причетний до масових реп­ресій проти жителів нашого району, добровільно пішов на службу до окупантів не забувши прихопити із собою списки тих, хто був залишений для підпільної роботи у ряді районів області, у тому числі і на території сучасної Козелеччини. За цей по­дарунок його було призначено начальником поліції обласного центру, а німецькі спецслужби скористалися цими даними на всі 100%. Вже на другий день після окупації в Козельці було виявлене і знешкоджене ядро підпільної організації селища. Були розстріляні редактор районної газети «Розгорнутим фронтом» уродженець с Лемеші Борис Овсійович Бояринцев (1912 р.н.), суддя районного суду уродженець с.Новики Пи­лип Дмитрович Савченко (1904 р.н.), робітники уродженці Козельця Михайло Іванович Бригинець (1896 р.н.) і Володи­мир Леонідович Нещерет (1914 р.н.) та уродженці с.Кривицьке Михайло Іванович Борщ (1903 р.н.) і Тимофій Григоро­вич Кривицький (1892 р.н.).

А у далекій Німеччині на 83-й день війни загинули у конц­таборі червоноармійці — крехаївець Василь Іванович Міщен­ій» (1919 р.н.) і ставищанин Сергій Зіновійович Хоменко.

Жителі Козельця і навколишніх сіл надавали допомогу партизанам. В місті і майже в кожному селі Козелецького району партизани мали зв’язкових, які вели розвідку і повідомляли в загін про плани і наміри окупаційних властей. Перед відступом фашистських окупантів загін розбився на невеликі групи, які разом з місцевим населенням охороняли села. Не давали німцям спалювати і грабувати їх.

17 вересня 1943 року партизани зустрілися з регулярними частинами Радянської Армії, яка вела наступ на Козелець з боку Ніжина. Вони допомагали вести розвідку, а 20 вересня разом з воїнами ввійшли в с. Лихолітки, а потім в Козелець. В цей день місто було звільнено.

В ході дослідницької та пошукової роботи вдалося встановити імена 128 загиб­лих на території обох районів, із них двох Героїв Радянсько­го Союзу (ст.лейтенанти Б.Л.Кузнєцов з Житомирської обл. і І.С.Мясніков із Іркутсь­кої обл.), 26 офіцерів і одно­го партизана.

В 1942 році загинуло З партизани і один підпільник. Для прийому поранених в Козельці було розвернуто 5 військових шпиталів. Однак прізвища померлих в них за­лишились невідомими, так як книги захоронень на збере­ження в архів військово-ме­дичного музею не надійшли.

Як і скрізь, в Козелецькому та Остерському районах був введений жорстокий оку­паційний режим. У вересні 1941 р. були розстріляні в Козельці 120 військовополоне­них, а в жовтні звірськи за­катовані 209 місцевих жителів. Всього в Козельці гітлерівці замордували і розстріляли більше 700, в Острі -301 людину, 70 із них закопані живцем. Знищені майже всі євреї і цигани. 1132 чоловік, переважно юнаки та дівчата, насильно забрані на каторгу до Німеччини.

В тяжкому становищі опи­нились козелецькі партизани. За доносом зрадника фашис­там вдалося захопити в Пилятинському лісі їх базу. Біль­шості партизан довелось пе­рейти в підпілля. Значна частина партизан і підпільників вступала в партизанські заго­ни Носівського та Остерського районів. В липні 1943 р. був затверджений новий склад Козелецького підпільно­го райкому партії і створений новий партизанський загін.

Під час німецької окупації в Козельці було зруйновано МТС, радіовузол, кінотеатр, пошкоджено цегельний завод, приміщення шкіл і технікуму. Були пограбовані всі медичні заклади, міська бібліотека, зруйновано і спалено 183 будинки. Німці розстріляли 451 людину, а також 202 євреїв і 120 військовополонених.

20 вересня розпочалось форсування Десни по всій її довжині від Надинівки — до Крехаєва. Північніше Остра 24-а гвардійська механізо­вана бригада із 1031-м стрілецьким полком (командир полковник І.М.Новиков) успішно пе­реправилась через річку. В ніч на 22 вересня частини 280-ої стрілецької дивізії звільнили районний центр м. Остер. Першим вступив в місто 1035-ий стрілецький полк під командуван­ням підполковника Г.І.Клименка. Велику допо­могу в подоланні водяної перешкоди надав 3-й окремий моторизований понтонно-мостовий батальйон (командир підполковник Г.М.Скляр).

Після звільнення Козельця була відновлена робота Козелецького РК КПУ, райком партії, яким керував Яровий О.С..

20 вересня відбувся мітинг біля братського кладовища. Його організували партизани і члени підпільного райкому. Після мітингу всі, хто міг, пішли розчищати від завалів шосе, по якому рухались радянські війська, засипати воронки від бомб і снарядів, допомагати саперам наводити міст через р. Остер.

В боях за звільнення Козелецького і Ос­терського районів загинув — 981 чол., із них: 94 офіцери (одна жінка), 871 сержант і солдат (три жінки), 16 партизан. Для прийому пора­нених і хворих було розвернуто 18 військових шпиталів (один інфекційний) і медично-санітар­ний батальйон. В цих лікувальних закладах по­мерло від тяжких ран та інфекційних хвороб 648 чол., із них: 37 офіцерів (Герой Радянського Союзу Я.С.Скусниченко), 611 сержантів і солдат (Герої Радянського Союзу М.В.Волков і К.В.Овсянников). Крім того, на території Ос­терського району схоронено 12 Героїв Радянського Союзу, які загинули на правому березі Дніпра (Я.А.Біренбойм, М.І.Винокуров, О.Г.Гавриленко, Г.П.Кривохижан, М.Т.Лісовий, П.Ф. Новодран, І.Г.Парамонов. О.І.Петров, І.Н.По­садський, М.К.Пугач, О.В.Рибалка, І.М.Черенков), а також 2 Герої Радянського Союзу (М.Н.Білоножко і Д.А.Воробйов), що загинули на переправі в районі с.Вовчі Гори.

Всього на території нинішнього Козелецько­го району є 89 пам’ятників воїнам-захисникам та воїнам-визволителям. Після звільнення обох районів було призва­но до лав Червоної Армії 4284 чол., із них в 1943 р. — 1001 чол., в 1944 р. — 2847, в 1945 — 436 чол..

До початку жовтня в районі було відновлено більшість колгоспів. Почала приймати хворих районна лікарня, відкрився магазин для розподілу продовольчих і промислових товарів, проводилась мобілізація в армію (3).

Ще в період війни розпочали ремонт цегельного заводу, міської електростанції, збудували і ввели в дію хлібопекарню. Ці відбудовчі роботи здійснювали головним чином жінки, підлітки і люди похилого віку (4).

Але вже із перших місяців після визволення краю від німецько-фашистських загарбників у вересні 1943 року почала відновлюватися і система охорони здоров’я.

Відкрилася Козелецька райлікарня. Добрим словом хочеться згадати тих, хто в ті тяжкі роки відбудови народного господарства стояв на сторожі здоров’я земляків. Це, найперше, головні лікарі райлікарні Марія Станіславівна Белдовська. Лев Ісакович Ровенський, завідуючі лікарнею Лев Григорович Зісман та Андрій Львович Плющ, хірург райлікарні Ізмаіл Самуілович Мрост, завідуюча райздороввідділом Зінаїда Іванівна Вавер.

В післявоєнний період Козелець починає змінюватись. З 1945 року почав працювати цегельний завод. Потужність його збільшується завдяки реконструкції опалюваних печей. Крім цегли завод починає виготовляти черепицю і бетонні плити для вимощування тротуарів.

В 1946 році відновив свою роботу Козелецький автопарк. Автопарк мав велику кількість вантажних і пасажирських автомобілів.

У 1947 році в райцентрі відкрилося хірургічне відділення на 15 ліжок.

У 1950 році селищна лікарня вже мала 150 ліжок, її медперсонал налічував 60 чоловік, серед яких було десять лікарів.

В 1951 році в Козельці створюється луко-міліоративна станція, вона обслуговувала Козелецький, Бобровицький і частину Носівського районів. ЛМС здійснювала роботи по осушенню заболочених земель в долинах річок Остер, Десна, Дніпро, Трубіж, розкорчування, вирівнювання та розорювання їх. Споруджуються ставки для рибного господарства колгоспів.

В 1951 році Козелецький колгосп в зв’язку з укрупненням ввійшов до складу сільськогосподарської артілі ім. Фрунзе (центр с. Олексіївщина) і був перетворений в одну з її бригад. Основні виробничі процеси на полях і фермах бригади були механізовані і електрифіковані.

В цей період на околиці Козельця було побудовано льонозавод потужністю 6000 тонн переробленої трести на рік. Весь процес виробництва на заводі був механізований. Колектив складався з 20 бригад.

В 1957 році в Козельці на кооперативному принципі створена була районна міжколгоспна будівельна організація.

В 1957 році Козелець і села району були підключені до державної електроенергосистеми через Дарницьку ТЕС. Під Козельцем на р. Остер була побудована насосна станція потужністю3800 кубометрів води за годину. Воду станція перекачує з р. Десни.

Для задоволення першочергових побутових потреб населення Козельця в 1960 році було створено побутовий і харчовий комбінати. Побутовий комбінат об’єднував швейний, взуттєвий, мебельний цехи, а також майстерні по ремонту годинників, музикальних інструментів, радіоприймачів і телевізорів.

Харчовий комбінат мав 5 цехів: ковбасний, консервний, карамельний, переробки фруктів, безалкогольних напоїв. Всі ці цехи мали нове обладнання і працювали в основному без затрат ручної праці (1).

Розпочали роботу також підприємства побутового призначення: торфопідприємство, заготівельна контора сільськогосподарських продуктів, інкубаторна станція, контора «Заготскотовідкорм», 23 промислові і продовольчі магазини, ресторан другого класу, кафе, 4 їдальні, тощо.

В 1963 році розпочав роботу маслозавод. Продукція заводу постачалася в Київ, а частина на експорт.

В 1961 році для проведення робіт по ремонту і будівництву житлових і адміністративно-побутових приміщень та благоустрою міста в Козельці організовано рембуддільницю.

В цей час Козелець змінює своє обличчя. В місті з’являється будинок культури, будуються корпуси районної лікарні і веттехнікуму, двоповерхові багатоквартирні будинки, універмаг. Працює дитячий садок, два дитячі комбінати на 340 місць, дві середні загальноосвітні школи і середня школа робітничої молоді. В школі навчалося близько 2370 учнів і працювало 108 учителів. Для молоді, що працювала була організована заочна середня школа.

В 1960 році в місті була споруджена водонапірна башта, прокладено 10 кілометрів водопровідних труб. Силами учнів, студентів і робітників в центрі Козельця на площі 4 га вирощено парк відпочинку, а на березі р. Остер на площі 10 га – береговий парк. Всі вулиці міста прикрашались фруктовими і декоративними деревами і квітами.

В 1965 році в Козельці була відкрита дитяча музична школа.

В місті знаходяться цінні пам’ятки архітектури і мистецтва: Собор Різдва Богородиці, будинок магістрату, побудований в стилі українського барокко, панський будинок і кам’яниця в парку «Покорщина», Миколаївська церква. В 1964 році в центральному парку зведено пам’ятник великому українському народному поету Т.Г. Шевченку. Біля братських кладовищ споруджено 4 пам’ятники полеглим в боях за Вітчизну воїнам Радянської Армії і жертвам фашизму.

У 1979 році у Козельці відкрито нову поліклініку, у центральній районній лікарні вже працювало 155 спеціалістів середньої кваліфікації і 58 лікарів, в тому числі головний лікар, кандидат медичних наук, заслужений лікар України Ф. Ф. Сидорук.

Уродженцями Козельця є: доктор історичних наук, проф. Ю.В. Бабко, доктор технічних наук К.і. Ващенко, академік АМН України В.М.Маньківський, український патофізіолог, академік, двічі лау­реат Державної премії СРСР В.А.Неговський, український кіноре­жисер і драматург Ю.М.Стабовий, конструктор вугільних ком­байнів, лауреат Державної премії СРСР В.А.Сугоняко.

В Козельці проживали і працювали український письменник А.П.Свидницький, український художник Г.А.Стеценко, тут бува­ли Т.Г.Шевченко та відомий український меценат, громадський діяч XIX ст. Г.П.Галаган.

В жовтні 1988 засновано Козелецький музей історії ткацтва Чернігівщини на основі наказу обласного управління культури і туризму та наказу Козелецького районного відділу культури і туризму як відділ Остерського краєзнавчого музею, філіал обласного історичного музею ім. В.В.Тарновського. З 1995 року музей функціонує як самостійний, безпосередньо підпорядкований відділу культури і туризму Козелецької районної державної адміністрації.

Музей історії ткацтва Чернігівщини знаходиться у приміщенні Вознесенської церкви (пам’ятка архітектури 18 ст.). Вперше двері музею були відкриті для відвідувачів у серпні 1992 року до першої річниці Незалежності України.

У музеї зібрані експонати майже з усіх районів Чернігівщини. Зокрема, це такі колекції: зразків та предметів українського сучасного народного мистецтва Народного художника України, Заслуженого діяча мистецтв України Нечипоренка С.Г. (уродженця Чернігівщини), басанських рушників, кролевецьких рушників, виробів Дігтярівської ім. 8 Березня та Остерської ткацьких фабрик, світлотіньового ткацтва ( настільники, рядна, скатертини, полотно та ін.), українського національного костюма та його належностей, знаряддя праці для обробки льону, солом’яників, зимового одягу.

У музеї зберігаються картини місцевих художників, вироби з кераміки, дерева та соломи, світлини та інше. У залі музею проходять фотовиставки, виставки картин художників та робіт майстрів декоративно-прикладного мистецтва.

В серпні 1992 року до першої річниці Незалежності України було вперше відкри­то двері музею виставкою декоративно-прикладного мистецтва майстрів району.

Основа музею – його фондова колекція. Сьо­годні в музеї нараховуються більше 1,5 тис. експонатів, які представляють найдавніші часи і сучасність. Особливий інтерес викликає зібрання українського народного одя­гу, де представлене усе його різномаїття: спідниці, свити, корсетки, сорочки, запаски, плахти та ін. Багато з них прикрашені вишив­кою і мережкою. Колекція налічує більше 100 рушників і кілька кили­мових виробів.

Безцінний вклад у формування фонду музею вніс на­родний художник України, член Національної спілки ху­дожників України С.Г.Нечипоренко, родом із Козелеччини, який нині проживає в м.Києві.

Меценати музею є Ю.Г.Приліпко, В.С.Соколовський, Г.П.Любенко, П.П. Бурий, С.Л.Дробязко, І. І. Пенський, Л.Б.Могучов, І.П. Птуха, які надають допомогу, а деякі передали свої художні твори. Поповнили фонди му­зею національним одягом та предметами вжитку зі своїх власних колекцій: Є.К. Здрілько, Т.Л.Лозова, К.С.Єрмолко, Л.С.Циба, Л.Ф.Дейнеко, О.Д.Кримець, В.Б. Старченко, та інші.

Наприкінці 2009 р. напівзруйновану садибу Дарагана було передано в безоплатне 49-річне користування засновнику і директору приватного музею «Козацькі землі України», лауреату Національної премії ім. Шевченка Володимиру Недяку, який хоче влаштувати музейний комплекс на території Покорщини.

В даний час селище міського типу Козелець – районний центр. В ньому діють органи управління, установи соціальної сфери, органи місцевого самоуправління, лісові, комунальні господарства, державні інспекції (насіннева і технічного нагляду), Укрпошта, укртелеком, фінансові органи, казначейство, податкова інспекція, районний центр зайнятості, територіальний центр соціального обслуговування, центр соціальних служб для молоді при райдержадміністрації, фонди страхування, пенсійний фонд, автостанція, автопідприємство райспоживспілки, профспілкові організації, районна санітарно-епідеміологічна станція, сортувально-випробувальна станція, станція юних туристів, обласна станція захисту рослин, ТОВ «Форнетті — Україна», ТОВ «Укренергопром», ТОВ «ТКТ », ТОВ «М.Б.К.» П.П. Миненко, ТОВ «Л-ПРО», ТОВ «Козелецьгазмонтаж», ТОВ «Агроінвест», СПД Крачковський В.М., ПП «Софія», ПП Санченко, ПП непочатих, ПП Єсик Ю.І., ПП Борисенко, ПБП «Даліс», ДП «Рембуддільниця», ВАТ «Агропромтехніка», ВАТ Козелецький райагропостач, ВАТ «Чернігівгазбуд», «Чернігівоблпаливо», судові, правові, юридичні організації, правоохоронні органи, пожежна охорона, автозаправні станції, автосервіс і ремонт, агропромислові і будівельні підприємства, військові організації, спілки.

В Козельці діють Козелецька організація соціалістичної партії, Козелецька районна організація «Народна партія», народний союз «Наша Україна», соціал-демократична партія України.

У місті працюють 24 магазини, 3 ринки, 10 закладів харчування, бібліотека, Козелецький будинок піонерів, комп’ютерний зал «Дельта», музей ткацтва, Козелецький будинок культури.

Серед медичних закладів в Козельці працюють: Козелецька районна дитяча консультація, районна лікарня, поліклініка, зубопротезна лабораторія, лікарняна каса, дві аптеки, ветеринарна районна лікарня і ветеринарна аптека.

Серед закладів освіти в Козельці діють: Козелецька школа №1 і №2, Козелецька школа-гімназія №1, Козелецька спортивна школа, Музична школа, Козелецький технікум ветеринарної медицини БНАУ, 3 дитячі садочки, міжміський виробничий комбінат.

Населення Козельця бере активну участь у соціально-економічному і політичному, культурному житті країни.

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: «Академвидав», 2008. – С. 99.

2. Большая энцыклопедия. – Т.11. – Брезгауз, 1945. – С.

3. Будлянський М., Сапон В. Мандрівка по вертикалі. – Чернігів: «Деснянська правда». – 1994. – 80 С.

4. Збірник документів і матеріалів. – Чернігів, 1957. – С. 225.

5. Зайченко В. Козелець – на півшляху до Києва//Веснянка вільна. — № 17. – 10 лютого 2011. – С. 3 – 4.

6. Коваль А. Знайомі незнайомці. – К., 2001. – С. 100

7. Колесник М. Історія Чернігівщини.

8. Носенко В. С., Шам О.А. Козелець. Історико-економічний нарис//Ленінський шлях. – 21 серпня 1969 р.. – С. 2.

9. Пенський А. Нариси історії Козелеччини. – Козелець: «Новини Придесення», 2006. – 49С.

10. Пенський А. Архітектурна велич Козельця. – Чернігів, 2002. – 44С. «Розгорнутий фронтом», 1960, № 133,7. ХІ. Орган Козелецького РККПУ і рейвиконкому.

11. Спогади ветерана 41 СД Кизими А.Л.. Музей-куточок Козелецької ЗОШ № 2.

12. Спогади колишнього секретаря Козелецького РК КПУ і командира Козелецького партизанського загону Ярового О.С..

13. Хронологічний довідник про тимчасову окупацію німецько-фашистськими загарбниками населених пунктів Чернігівської області і визволення їх Червоною Армією (1941 – 1943рр.). – Чернігів, 1956. – С.74.

14. Шам О. Наша гордість, наша слава: Визначні місця Козелеччини//Ленінський шлях. — 1986. – 6 грудня. – С. 2.

Джерело

Author: vidasi

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.